|
Архів
Про автора
|
четвер, 31.12.2009
Всіх з Новим Роком! Усі пости в цей період просто приречені на банальність, так уже повелося. Бо - хочеш, не хочеш - мусиш! Бажати щастя, здоров'я, матеріального благополуччя і багато чого ще. Кожен прагне бути оригінальним і вишуканим, не хочеться повторюватися, хочеться залишити в чиїйсь небайдужій пам'яті неповторний слід... А по суті, що таке Новий Рік? Лише черговий привід змінити календар на стіні та згадати, скільки тобі років :)) Ні! Без песимізму! Нові плани, нові "кардинальні" зміни в житті - чому б ні, власне? На те він і Новий Рік. Зима в цьому році дуже радує! Нарешті сніг і морозець, нехай і невеликий. І так має бути, панове, бо в іншому випадку до голови лізуть сумні думки про глобальну зміну клімату і негативний техно- та антропо- генний вплив на природу. Тому добре, коли зимою - холодно, весною - спочтаку волого, а потім тепло, влітку - жарко з грозами, восени - лагідно тепло спочтаку і вітряно-волого потім, а взимку... Це - порядок, так дійсно добре! Думаю, що всі впізнали Володимирський Собор і Донбас-арену з попередньої замітки? От і добре! Сьогодні ж у якості ракурсу - чудова Різдвяна Листівка.
З Новим Роком та Різвом Христовим Вас! Шануймося!
четвер, 10.12.2009
Вітання всім! Думав, що зміна курсу призведе до того, що частіше буватиму :) наївний! Більше того, якось сумно мені стає, порівнюючи цей блог-сайт із ЖЖ, там наче живіше якось, народу більше. Може перейти? Поділіться досвідом, панове! Зарані вдячний :). Стосовно гри. Тут уже кожний для себе вирішує: я граю :)! Коментарі про пам"ятники. 1) і 2). Побудовані просто так, "по приколу". Обидва знаходяться майже поруч: котик дивиться на вулицю Володимирську з дерева біля Золотих Воріт, а їжачок розташований на площі біля Митниці, там, де пам"ятник вартовому козаку, недалеко від Софії. 3). А це - серйозний пам"ятник. Він знаходиться напроти Куренівського парку, на розі колишньої вулиці Керосинної. Так-так, саме звідти в роки війни починали гнати євреїв до Бабиного яру. І чоловік читає на стіні бронзове оголошення: "Усім жидам міста Києва..." і далі по тексту. Новеньке... Сьогодні пропоную вам два різних храми, які мають на меті задоволення абсолютно протилежних потреб людської душі. Цікаво, що ви з цього приводу думаєте :)? І, звісно, що це за храми? Перший
Другий
А кому не хочеться гратися - так то його справа. Можна й без гри. Аби цікаво жити було :)! Шануймося!
четвер, 12.11.2009
Вітання всім! Сьогодні одночасно і радісний, і сумний день... Сумний тому, що я не відчуваю в собі більше сил продовжувати проект ТНБ ОСВ. Причин кілька. Але головна з них та, що більшість культурно-мистецьких подій гарно висвітлюють усім відомі сайти, які легко відшукати в Гуглі, а ті події, що туди з певних причин не потрабпляють (найчастіше тому, що надто вже локальні), шукати просто не вистачає часу. Фізично не вистачає. Та й інтерес до маленьких подій здебільшого невисокий. Тому, вважаю, що в цьому плані блог себе вичерпав. А чому радісний? А тому, що іноді виникає бажання поділитися з кимось іншим своїми спостереженнями, що стосуються різних сфер життя, висловити своє ставлення до подій цього цікавого життя. Тому я вирішив перейменувати свій блог. Тепер він буде зватися "РАКУРС". Такі собі проекції київського і не лише київського життя під своєрідним кутом зору. Тому ми знову починаємо! Ракурс перший. Пам"ятники. Виявляється, у Києві є багато "некласичних" пам"ятників, про які далеко не всі знають. Ви побачите сьогодні три з них. Але просто розповідати про них нецікаво :). Хочеться погратися з Вами у Гру. Давайте спочатку я Вас спитаю про те, що це за витвори мистецтва і де вони знаходяться, а потім уже я прокоментую, добре? Отже, дивимося уважно... Перший...
Другий...
Третій...
А тепер чекаю Ваших гіпотез! Шануймося! Петро Цікавий у новому ракурсі :)
понеділок, 25.05.2009
Вітаємо небайдужих! ДЕВІЗ: Сократ мені друг та істина - дорожча! (класика) НАСТРІЙ. Усе гарне коли-небудь закінчується. Це, до речі, не я сказав. Від себе додам, що все погане - теж :)! Все закінчується рано чи пізно, а тому те, про що я писатиму далі, колись, напевне, мало би відбутися. І дата 24 травня увійде до мого внутрішнього календаря як дата остаточного(?) "закриття" театру Чорний Квадрат. Чому так жорстко? Судіть самі: чи варто витрачати власний час на те, щоб вчергове замість задоволення і приводу подумати (а саме так я сприймаю театр як вид мистецтва) отримати порцію розчарування і співчуття до талантів, які там гинуть? Отож бо. Звичайно, усе це суб'єктивна позиція автора, яка нікому не нав"язується і, скоріш за все, мало кого цікавить (особливо, я так розумію, самих квадратівців на чолі з їх режисером), але я спробую її обгрунтувати. Отже, 24 травня, мала сцена на бульварі Шевченка, вистава "Кафе розбитих сердець"... Як на мене визначальні складові успіху вистави - це Головна Ідея, Структурний Задум або Мета, Постановка і, нарешті, Реалізація всього згаданого. Головна Ідея вистави - чудова: увесь світ - ніби якесь місце зустрічі людських доль зі своїми правилами, перевагами та недоречностями. Причому найяскравіше всі людські "глобальні проблеми" проявляються у стосунках між чоловіками та жінками через суто людське почуття любові. То чому б не зробити зменшену його модель у вигляді такого собі кафе, де зустрічаються чоловіки та жінки, прагнуть один одному сподобатися для того, щоб отримати можливість романтичної вечері зараз і усього іншого (психологічного комфорту, спілкування, сексу, турботи, спідних справ і спільного продовження себе) в подальшому. Все як у житті! Далі йде Структурний Задум: на прикладі стосунків трох пар героїв показати різні аспекти стосунків між чоловіками та жінками (чи жінками і чоловіками - як кому більше подобається). Дивилися фільм "Траса 60", де описані різні "дорожні історії"? Приблизно так само мало би бути і тут. Під час "зміни декорацій" (тобто у паузах) ці історії докупи мав ліпити офіціант цього Кафе - Петро або Пеппер (проекція на музику Бітлз більш ніж очевидна - вона й звучить протягом всієї вистави). Хороший задум і хороша мета? Безумовно! Тепер Постановка. Тут потрібно було розкити характери та внутрішній світ героїв. Глядач мав би зрозуміти, хто вони такі, і спробувати частково чи навіть повністю впізнати в них себе і зробити з цього певні висновки, в процесі насолоджування грою акторів та поворотами сюжетів. А от цього, на жаль, сказати зовсім не можна. За той час, доки герої розігрували на сцені різні досить банальні соціальні щаблони-схеми, набрані радше з якихось популярних серіалів, ніж із реального життя, ні відчути, хто вони такі, ні розібратися у їх внутрішньому світі принаймні мені не вдалося. Може, не доріс, як той слухач до віршів геніального поета Незнайка? Головною на сцені була пара, де вона - класична серіальна жінка з кониками у голові, яка прагне побудувати своє життя "нестандартно": мовляв, навіщо зустрічатися, сваритися-миритися-кохатися до весілля, якщо усе це можна зробити після нього! То давай спочатку одружимося, а вже потім у нас усе буде вперше: перше побачення, перші квіти, перший секс, перша сварка і перше примирення. Оригінально, але завершується це тим, що після подачі заяв він на весілля, звісно, не приходить, але потім вони зустрічаються у кафе, де у підсумку вона виявляється від нього ... вагітною! І він, ясна річ, "робить правильний вибір" на користь ... навіть не знаю чого. При цьому за сценарієм хлопець просто мимо проходив і абсолютно випадково до цього кафе заглянув. Ну і вляпався врешті-решт на свою голову. Хочеться автора, сценариста і постановника спитати: а він (чи вони) хоч раз бачив усе це з глядацького місця? Як на мене - "маразм крепчал и танки наши быстры"! Я так і не зрозумів, що усім цим мені хотіли сказати. Що, не робіть дурниць? чи, навпаки, робіть? чи від нас нічого не залежить і все у цьому світі випадковість? Ясно, що глядач сам має все це домислити і зробити висновки, але хотілося б і позицію автора - хоч якусь! - хоч би натяком побачити. Інші дві пари промелькують двома-трьома етюдами - так і не зрозуміло, навіщо вони там і як усе це докупи ліпиться. Не хочу переказувати сюжет, але повірте, він також доволі банальний: сором"язливий програміст зважується зробити пропозицію дівчині, яку любить лише після того, як йому сказали, що та йому зрадила, а хлопець-інтелектуал із глибоким внутрішнім світом іде від дівчини, яку любить, але яка ніколи не зможе сприйняти його цінностей. Звісно, річ не лише у банальності сюжетів - врешті, від часів Шекспіра до наших днів у стосунках людей по суті мало що змінилося. Річ у тім, що дивитися на все те - нецікаво. Немає динаміки, постійні "провиси" і порожні діалоги. Не рятує навіть часом блискуча гра окремих акторів. Наприклад, партнерша програміста зіграла просто феноменально - такі емоції! Я бачив її і в інших виставах і одразу видно, що вона - талант, але що вона робила 24 травня на сцені у такій постановці?! Це приблизно те саме, що ноутбуком цвяхи забивати. Були і вдалі жарти - двічі щиро посміявся. Були і невдалі - стільки ж разів скривився від їх "плоскості". Але, чесно вам скажу, якби не повага до кількох людей, що знаходилися на сцені та в залі, чесне слово - пішов би гуляти вже хвилин через 30 або дістав би смартфона і поліз би до інтернету почитати щось цікавеньке (дістати збірку віршів, яку читав, не дозволяла недоречна темрява в залі). Словом, підкачала Реалізація. І знову вчергове відзначаю - актори старалися, у них навіть багато ща виходило, але загальне враження - тихий жах. Так і хочеться вигукнути - не можеш ... не мучай ...! Але це - грубувато, хоч і справедливо до певної міри. Як на мене, біда (не вина!) квадратівців у тому, що вони, по суті - самоучки. Так, вони засвоїли ази під керівництвом пана Нєйолова, але цих азів не вистачає, щоб робити справжнє мистецтво. Я частенько буваю у академічних театрах і не менш часто всю дорогу додому хочеться помовчати і подумати. Бо є над чим. Бо щойно в залі ти був ніби на сцені разом з тими акторами, жив разом із ними - любив, ненавидів, розчаровувався, захоплювався і співпереживав. Актори, повторюю, у Квадраті є дуже талановиті, але не розкриваються вони там у повній мірі. Немає на чому. Бо чомусь вважають (чи їм так режисер настановив), що мають право самі бути авторами. А до цього права, як на мене, потрібно дорости! Дорости через класику. Це так схоже на сучасних молодих поетів - ще вірші писати не навчився, не опанував закони ритміки і рими, а вже у експерименти лізе. Бо тими експериментами можна прикрити власне невігластво і непрофесіоналізм, бо за ними не видно справжнє обличчя, якого здебільшого взагалі немає. Бо просто ще рано! В принципі - то особиста справа кожного актора, як йому жити і чим займатися. Але, перепрошую, глядач то тут при чому? Аудиторія театру - молодь і вони можуть подумати, що це і є справжній рівень, справжнє Мистецтво, справжній Театр. Їхні смаки ще не сформовані, а тому на акторах і режисері лежить відповідальність за це. Якщо мені подобається співати арії з "Ріголетто", то це ж не означає, що я маю лізти на сцену навіть сільського клюбу! А тут - на розкручений бренд (піаритися, до речі, у цьому театрі добре вміють!) набігло до сотні людей, з кожного з яких взяли по ен гривень за вхід у обмін на ... хто його зна на що! Підсумок. Як на мене, 24 травня автор вистави взяв на груди надто важку штангу і не зміг її підняти - вона вислизнула з рук, гехнула на сцену і впала у залу, придавивши по ходу кількох глядачів, у тому числі і автора цих рядків. Але все таки хочеться побажати квадратівцям успіху і порадити: ГРАЙТЕ КЛАСИКУ і ВЧІТЬСЯ! Здобувайте академічну освіту, ходіть по студіях, дивіться як працюють різні режисери. Бо до самої старості бути "етюдниками", як на мене, мілкувато для актора, який бажає стати Актором і для себе, і для глядача. АНОНСІВ сьогодні не буде. Оголошується тиждень класики - йдіть до академічних театрів! Шануймося! Мистецький оглядач Петро Цікавий
субота, 09.05.2009
ДЕВІЗ: Чим потрібнішу справу ти робиш, тим більше при цьому помиляєшся. Закон Мерфі НАСТРІЙ: Не так давно прогулювався Андріївським і, почувши незвичні звуки, підійшов до невеличкого натовпу, який оточив столик з розташованими на ньому купками різних форм магнітними кульками та роликами. Продавець, привітно посміхаючись, пропонував усім цікаву гру: підкинути кульки догори так, щоб вони трошки розійшлися, а потім, зіткнувшись кілька разів, знову притягнулися одна до одної, створюючи незвичний для повсякденного слуху звук. Для прикладу він підкидав і ловив кульки, підкидав і ловив їх знову і знову. Я прогулювався не сам, а з дітьми, а тому, звісно, два комплекти літаючих клацалок-дзижчалок моментально опинилися у їхніх руках... ...Із часом кульки - що природно - набридли дітям і я ... почав гратися ними сам. І виявив цікаву закономірність, про яку під час експрес-навчання попереджав продавець: якщо невдало повернути кульки, то вони починають відштовхуватися і при підкиданні розлітаються у різні боки. Дійсно, якщо уважно придивитися і покрутити магнітики, то є там така зона - десь на чверть кульки - у якій вони відштовхуються при сильному наближенні і ловити їх після цього доволі складно. Однак, якщо навіть кульки знаходяться, так би мовити, "у опозиції", то досить їх просто НЕ ЧІПАТИ і вони знову повертаються один до одного потрібним боком і припадають одна до одної ніби ті закохані на лавочці у Маріїнському парку... ...Отак от і люди у своїх стосунках - наче ті магнітні кульки. Іноді послухаєш різні життєві історії і волосся дибом стає: через яку насправді дрібницю можуть іноді статися цілі катаклізми та трагедії. А їх же можна було б уникнути, якби просто ... певний час перечекати і заспокоїтися! Але ні -летять під напором ущемленого себелюбства, амбіцій та егоїзму догори ті "кульки" і розлітаються в різні боки - спробуй потім дожени чи збери їх! І ніхто про той спокій та хоча би взаємну повагу (я вже не кажу про глибші речі) навіть слухати не бажає... ...Хоча, власний досвід показує, що навіть після того, як кульки наздогнали та знайшли - всі брудні і виваляні у придорожній пилюці і навіть з відколотими шматочками - вони все одно з часом поступово відтираються до попереднього блиску і чудово притягуються! Як і відштовхуються, звісно... Така от філософська модель нашого життя... Яке все одно - прекрасне! Пам'ятаєте Юрія Левітанського? Я, побывавший там, где вы не бывали, Дружба была и верность. Вражда и злоба. Ви згодні :)? А тепер мали би бути АНОНСИ ПОДІЙ. Вони і будуть :)! ПЕРША. На найближчих вихідних (15-17 травня 2009 року) відбудеться фестиваль авторської пісні "ЖУКОВ ОСТРОВ", присвячений, зокрема, пам'яті відомого київського автора-виконавця і просто чудової людини - Довлета Кєлова. Деталі про фестиваль читайте тут: http://rubanski.narod.ru/jukos.html ДРУГА. У Києво-Могилянській академії, зокрема у його культурно-мистецькому центрі завжди купа цікавих подій. Дивіться деталі тут: http://www.ukma.kiev.ua/event_user/index_new.php ТРЕТІ і т.д. Про культутрні події міста Києва читайте, як завжди у Джойн-дайджесті: http://www.join.kiev.ua/ua/actions/digest/ а список практично всіх музеїв Києва є ось туточки: http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_153.html І постскриптум, тобто ЗІ. Далі повинно бути! У Петра Цікавого нарешті з'явилося трошки сил і часу добиратися до блога, а тому чекайте нових не лише мережевих зносок, а і ексклюзивчику, про який мало хто знає. До зустрічі! І шануймося! Мистецький оглядач Петро Цікавий
середа, 04.03.2009
Вітаємо небайдужих! ДЕВІЗ. Ну, вот, опять нет повода не выпить! (невідомий класик) НАСТРІЙ. Почалося півріччя свят, ви помітили? От погляньте, починаючи з 24 серпня аж до Нового Року (він з 31 грудня на 1 січня - нагадую, для тих, хто не знає коли він, ги-ги) в державі на ймення Україна немає жодного офіційного свята! Себто такого, коли "червоний день календаря" і можна не йти на роботу з чистою совістю. Зате все миттєво змінюється після Нового Року - ніби прориває. Новий Рік, Різдво, 8 Березня, Великдень, Трійця, 1,2 та 9 Травня. Ті самі 4 місяці, а скільки шансів для того, щоб відпочити від трудів праведних. Я вже не порівнюю напівофіційні свята. Восени вони якісь дрібнуваті та маловизнані. Взяти той самий День Студента в листопаді. Хоч привід і вартий того, але не прижилося якось це свято в нашій державі. Чи той самий Геловін. Молодші - можливо, але спитай якогось дядечка біля 40 років що то таке, так мабуть тільки плечима знизає - і все. А навесні - будь ласка! 14 і 23 лютого сяють сліпучим світлом Справжніх Подій. Але я до чого. Свята - це завжди привід для отримання ... подарунків. Для мене особсито найкращим подарунком є можливість отримання нових вражень, зокрема від подорожей нашою незрівнянно прекрасною країною. Сьогодні хочу познайомити вас зі славетним містом Кривий Ріг, де мені у свій час пощатило народитися. Отже,... Cто сорок перший квартал або Казка про повернуте дитинство
Город-сказка, город мечта – Попадая в его сети, пропадаешь навсегда. Зовсім не про те, але красиво ...
Дорога туди ...Я не міг його пам”ятати. Надто давно все було. А тому – неправда. Хоча, можливо, не неправда, а просто казка. Дуже давня, а тому оповита таємничістю і романтизмом. Із далекого дитинства, коли дерева були великі, а хмари – кольорові. До речі, вони таки були кольоровими, ті хмари! Пам”ять дістає зі своїх глибин образ: маленький хлопчик, закинувши підборіддя вище лоба і здивовано зсунувши немаленькі навіть тоді брови, відзначав, що і таке диво на світі трапляється. Вони летять собі й летять, віддаляючись, а хлопчик залишається для них на землі лише маленькою темною здивованою цяточкою... ...Ой! Знову потяг труснуло на рейках, ледь із полиці не злетів... ...А ще там була річка. Чи озерце таке собі невелике. Так-так, після нескінченної вервечки багатоповерхівок було велике поле, а потім здивованим очам відкривався типово сільський пейзаж. Ну, можливо, не зовсім сільський, але такий собі пейзажик районного масштабу. Не більше. До річки вела стежка. Потім та сама стежка, звиваючись між очеретами, дозміювалася до нічогенького такого сільця дворів на 100-150. Зі своїм сільмагом, клюбом та санаторієм за зеленим прутовидним парканом. Типовим таким, радянським. Від двору бабусі, яка працювала в санаторії медсестрою, до місця її роботи можна було добратися городами. На городах багато що росло. І, як це не було дивно для нинішніх часів, охорони теж ніякої не було. Я ж кажу – казка! Здоровенні гарбузи і зеленувато-помаранчеві перці з Болгарії чи щось таке. Картопля, звісно. Погрижена жуками зі штату Колорадо, з якими довгий час уся Америка асоціювалася. Себто у розумінні, що борися не борися, а наступної весни вони все одно – паразити – повиповзають і нікуди від них не дінешся... ...Ого! Оце так дядько хильнув “на доріжку”! Ледве повзе, мало не скидаючи з других полиць сонних пасажирів. Добре, що я вчасно ноги підігнув... ...У санаторії був більярд. Такий собі символ дорослого і стильного життя. І так хотілося зіграти! Ладен був усе віддати за те, але суворі вусаті дядьки тільки кепкували з нас, називаючи “дрібнотою”. І гатили довгими палицями по білих кулях, використовуючи дивну, ніби інопланетну, лексику: “свояк”, “дуплет”, “начвертку”, “відтяжний” та інші дивні словеса. Ми все те слухали і дивилися на гру з відкритими ротами. А потім разом з братом та ще одним хлопцем із місцевих, немов ті шпигуни, прослідкували, де зберігається ключ від “таємної кімнати” і коли вона буває зачиненою. І от одного разу ми ледь не по-пластунськи проповзли під носом у тітоньки-вахтерки і доки двоє забивавли їй баки всілякими дурницями, третій добував маленьку, жовту, з квадратною бірочкою, перепустку до дорослого світу. Після того тишком-нишком добралися до кімнати, відчинили її і швидко зачинили зсередини. Серця наші шалено калатали, але справу було зроблено – зараз ми самі будемо грати!... ...Того разу я не зміг забити жодної кулі, але чомусь зовсім не засмутився. Навпаки, це ще раз підтверджувало правильність вибору: якщо щось є на світі таке непросте, то значить воно чогось варте! Грали тоді лише годину, бо саме стільки тривав у санаторії час підобідку, коли всі розважальні кімнати та басейн були зачинені для його мешканців. Покласти непомітно ключа назад також було непростою справою, але ми впоралися. І горді, дуже горді почимчикували городами до бабусі – обідати... ...Ех, чому так довго той потяг стоїть, скільки можна?! І цей клятий ліхтар у вікні не дає нормально заснути... ...Наші більярдні подвиги тривали недовго. Вже на п”ятий чи шостий раз, коли я саме збирався покласти свояка в середину, у двері наполегливо постукали. Ми за звичкою затаїлися і думали перечекати. Але до стуку додався голос старшої медсестри: “Відчиняйте негайно!” Довелося відчиняти. Подивившись на “дрібноту” грізно, вона сказала лише одне слово “Ключ”, потім мовчки випустила нас, зачинила двері до інопланетних цивілізацій і, не оглядаючись, пішла довгим коридором... ...Того літа ми й далі спостеріагали за грою дорослих. Навіть коментарі свої умудрялися вставляти. І – що дивно – з нас уже не кепкували, а іноді й прислухалися. А вінцем визнання було запрошення зіграти партію із сивочолим Ігнатом Петровичем. Програв я тоді чи 2:8, чи 3:8, але то було неважливо. Важливо було відчути себе чи не вперше в житті рівним серед рівних у чоловічій компанії... ...Провідник говорить, що треба вставати – приїхали. Я неквапом збираю свої нехитрі дорожні причандали і за мить уже стою на пероні, огорнутий прохолодними сутінками. Доброго ранку, Кривий Ріг, місто мого дитинства!
Сім чудес. ...Кажуть, що місто можна вивчати лише блукаючи по ньому пішки. Це правда. Але не для Кривого Рога! Бо це місто вважається одим із найбільших, якщо не найбільшим за площею у Східній Європі. Сам не міряв, але навіть погляд на карту вражає: практично квадрат майже 100 на 100 з гаком кілометрів, 140 житлових кварталів!.. ...Тому я вирішив не спокушати долю і поїхав на таксі. Привітний дядечко ніби чекав коло вагона саме мене. Замерехтіли напівтемні вулиці, залізничні і трамвайні колії, хрущовки та висотки, приватні будинки та дерева. Пейзаж був одночасно і знайомим – скільки таких от міст вже було в цьому житті – і новим, не схожим на всі попередні... ...Через 20 хвилин я вже був на місці, біля великого зеленого танка, де смиренно прочекав відведені та вже ніби класичні для чоловіків півгодини до зустрічі з жінкою. Ні, це було не те, про що ви могли подумати J ! Я прихав у гості до друзів, добрих друзів, з якими доля звела мене три роки тому на Кримському узбережжі, де, як відомо, відпочивала хоча би раз у житті кожна радянська людина. Ми вже не радянські, а суверенні? Ну то й що! Суть від того ж не змінюється! Для інтриги я залишу за кадром їх імена, а скажу лише, що це були дві чудові жінки. Можна? От і добре!.. ...Що п”ють зранку аристократи і ще деякі верстви населення ви, мабуть, також знаєте J . Ми підтримали цю традицію і хоч пили не шампанське, а червоне вино, одразу відчули в собі певний приплив “аристократичного духу”. І те душевне піднесення було настільки сильним, що після короткого перепочинку ми одразу пішли провідувати місто, де я народився... ...Я не говорив цього? Прошу вибачення! Виправляюся. Тридцять із гаком років тому я з”явився на світ саме тут, на Дніпропетровщині, у сім”ї вчителів. Правда, проживши у Кривому Розі менше року, перебрався (точніше, мене “перебрали”) до маленького містечка Глобине, що на Полтавщині, де і зростав майже до повноліття. А у Кривому Розі аж до того самого мого повноліття продовжувала мешкати мамина мама, до якої ми час від часу і приїздили з братом та сестрою. Давно те все було, тому всі вулиці й будинки навколо були для мене знайомими незнайомцями і відкривали свої таємниці ніби вперше... ...Районів є сім. Чи вісім? “Аристократична” ранкова розминка зробила свою справу і я вже не зовсім чітко все пам”ятаю із розповідей моїх імпровізованих гідів. Краще, щоб було сім – немов пагорбів у Римі! Чи чудес світу. От роздолля для фантазерів-белетристів було б! Пагорби бачив, териконами звуться. Не рахував, але їх точно більше, ніж сім. А чудеса... ...Чудеса почалися одразу. І першим з них був Будинок Художника. Такий собі невеличкий і одноповерховий. З кольоровими олівцями у зріст людини у дворі. Як підійшов поближче, то побачив і інші витвори мистецтва просто неба: зелений дерев”яний коник-стрибунець, півник, що ніби стоїть на сторожі коло вікна, ще кілька казкових персонажів. Зайшли на подвір”я (виявляється – можна, хоч і не всім), а там – скульптури з білого каменя, розмальована у стилі авангарду цегляна стіна, до якої притулився “салон”-туалет. Тут і зараз живе сім”я одного з художників. А взагалі цей будинок належить місцевій спілці митців. Його приміщення часто використовується як дискусійний майданчик для різно- чи однодумців, а також як художня майстерня... ...Одразу за Будинком Художника починається єврейський куточок. Кажуть, що там здавна селилися саме представники цієї нації і багато хто з них і досі тут залишився. Чесно кажучи, певний скепсис мене взяв – ну звідки тут зараз євреї?! Всі давно, мабуть, вже до теплих країв попереїздили. І тут всі мої сумніви розвіяв діалог двох літніх жінок. Одна з них, видно, щойно вийшла на подвір”я і почала витрушувати невеличкий килимок, а інша ніби йшла собі неквапом у своїх справах. Раптом та, що йшла, зупинилася, сперлася на ціпочок і звертається до хазяйки у дворі:
Як то кажуть, Бабель зі Жванецьким нервово смалять цигарки десь там збоку J ... ...В тому куточку досі збереглося багато цікавих і древніх будиночків. Чесно кажучи, був здивований – наче промислове місто, а тут – такі пам”ятки архітектури. І нехай черг паломників до червоного будиночка зі скульптурою білого лева зовні на стіні зовсім не спостерігається, але такого, признаюсь вам, я більше ніде не бачив! А тому це було друге чудо... ...До третього також залишалося зовсім небагато часу. Перетнувши вулицю з трамвайними коліями, ми, проминувши колишній бордель та колишній пологовий будинок, які стояли по сусідству (що й не дивно!), дворами добралися до парку, який привів нас на берег річки Інгулець, яка у одному з місць зливалася з іншою річечкою, утворюючи той самий Кривий Ріг, який, за однією з місцевих легенд, і дав назву місту. Біля цього місця злиття річок побудовано місточок, який вже давно і незалежно від Паркового Моста у столиці називають Містком Закоханих. Саме тут традиційно фотографуються під час багатьох весіль удень і проводять час закохані парочки цілодобово. Ми якраз одну таку й побачили, але не НА мосту, а ПІД ним. Ні, вони не тонули й не купалися – просто була зима і Кривий Ріг був затиснутий у міцні льодові лещата. А на мосту ми виявили ... невідкорковану пляшку шампанського! Та ще й з трьома пластиковими стаканчиками на ній!! Однак вирішили, що досить “аристократичних” вправ цього ранку і попрямували далі... ...А далі нас чекало чергове, вже четверте чудо – цетральна площа Старого Центру з монументальним Поштамптом, витонченим Театром і дивним Будинком Природи. Чому дивним? Тому що поруч із пальмами був звичайнісінький торгівельний майданчик, де можна було придбати насіння рослин, горщики, а також різноманітні сувенірчики. І щоб добратися до куточка тропічної природи, потрібно було оминути не один мішок із торгівельними причандалами... ...Виходячи з Будинку Природи, упіймав себе на думці “Дежа вю якесь! Десь я вже це бачив – і велику площу, і ніби намальовану криву трамвайної колії, і сірі будинки початку-середини минулого сторіччя. Але де?” І тут свідомість стрілою пронизав дитячий спогад: 1991 рік, березень, Санкт-Петербург, який у моїй свідомості тоді ще був Ленінградом. Це були незабутні 10 днів. Навіть не віриться зараз, що за якісь 135 рублів (я добре запам”ятав цю суму чомусь – мабуть тому, що мама її часто повторювала) ми жили 9 днів і 10 ночей у класі однієї зі шкіл недалеко від Ліговського проспекту. Якраз були канікули і учнів там не було. Тоді я був просто вражений суворою красою міста на Неві і у пам”яті закарбувалося – якщо не Київ, то тільки Ленінград! Ми багато де були у Петербурзі – і у Петропавлівській фортеці, звідки я додому привіз здоровенну каменюку, і у Петергофі, де досхочу намокли під “шутихами”, і на Невському, де ми одного разу ледь не до ранку блукали з другом, забувши, що навесні у тих широтах темніє десь о третій ночі. І от, одного вечора ми були у Драматичному Театрі, дивилися, як зараз пам”ятаю, “Дядю Ваню” з Кирилом Лавровим та Олегом Басилашвілі у головних ролях. От якраз біля будинку театру я й бачив картину, подібну Криворізькій – старовинні сірі будинки, трамвайна колія, що вигиналася дугою, і мокрий асфальт. Лише бруківки у Кривому Розі не було... ...Після Старого центру дівчата повезли мене до іншого району, де знаходиться місцевий Педагогічний Університет. Чому обидва слова з великої літери? Поважаю! Саме тут ми й побачили п”яте чудо – скульптуру Жінки у Білому. Читали Уїлкі Коллінза? Так от – зовсім не про те! Тут Зігмунда Фройда краще читати треба, бо скульптор, видно, був явним прихильником його творчості і з лібідо у нього все було в нормі. Принаймні мій чоловічий погляд одразу спрямувався “куди треба” J . Дівчата розповіли, що на відкритті пам”ятника, коли тканина спала з обличчя і відкрила мармурову книжку, по натовпу пройшов розчарований зойк. Але коли біле полотно відкрило все інше, зойк змінив свою тональність на більш позитивну і задоволену. Не дивно, що з того часу у випускників виникла доволі своєрідна традиція. Правильно, ви вгадали! Окремим пам”ятникам, щоб усе було добре і бажання здійснилися, треба потерти носа чи потриматися за палець або за якусь іншу його частину. Ми, як той Удав з Мультика про 38 папужок, зовсім не будемо говорити, за яку саме частину пам”ятника тримаються місцеві випускники. Скажемо лишень, що тепер у щорічному бюджеті Університету з”явився обов”язковий для виконання пункт – закупівля білої фарби для фарбування пам”ятника біля входу... ...Шосте чудо чекало нас зовсім неподалік від п”ятого. Ви чули щось про 95-й квартал? Ні?! І я – теж. Мабуть, ми з Вами – інопланетяни J . А якщо без жартів, то вивіски “95-квартал” я так і не зафоткав, цієї честі удостоївся лише 97-й. Але я там був і мені казали, що саме “отсюда есть пошла Русская земля”... тьху!... чи то б пак, саме звідси пішли наші славетні й усім відомі на просторах СНД гумористи-танцюристи... ...Сьомого чуда я не бачив. Але воно точно є! Ну, не всі ж чудеса на світі треба встигнути оглянути за один раз. Ми ж віримо, наприклад, що Піраміди існують і зовсім не обов”язково для цього кудись мандрувати, щоб переконатися. Так і мені лише здалеку показали – он там, вдалечині, бачиш зелену літеру “М”? Ні, це не чоловічий туалет, а метро. Тю, кажу, яке ж це чудо? Та і немає, здається, метро у Кривому Розі. Помилочка! Канонічного метро немає, але підземний трамвай – будь-ласка! Є 7 станцій, довжина доволі солідна – так що дійсно чудо, бо чогось подібного деінде не зустрінеш... ...Всі дива і чудеса рано чи пізно завершуються. І от уже зовсім традиційна й нечудесна маршрутка мчить нас до гостинної квартири у Старому Центрі, де на нас чекає обід і приємне спілкування. Але це вже зовсім інша історія...
Дорога назад. ...Ми були ще увечері на акустичному рок-концерті, а потім повернулися додому на дивному як для киянина трамваї з дверима, які відчиняються вбік, та стопкраном – вповні може претендувати на восьме чудо, але таких претендентів тут багато, нехай стають у чергу на наступну сімку! Були ми і у картинній галереї, де мене вразила фотовиставка місцевих краєвидів – ніби інопланетні пейзажі спостерігаєш, а не традиційні міські ландшафти. Були і на імпровізованому оглядовому майданчику на 14 поверсі багатоповерхівки, звідки видно багато що, а особливо приваблює ... поле для квідичу! Саме так: стирчать заводські труби поруч у строго визначеному порядку, немов би чекаючи, доки вилетять на мітлах команди Слизерину та Гриффіндору і залітають туди-сюди прудкокрилі м”ячі... ...Багато де ми були як для одноденної поїздки. Але годинник невблаганний: “фарш невозможно провернуть назад, и мясо из котлет не восстановишь!” – начебто щось таке співала Примадонна років зо 20 тому. І от уже таксі мчить мене тими самими напівтемними вуличками до вокзалу... ...Я раптом спитав у водія: “А можна на вокзал дістатися через 141-й квартал?” Той замислився, а потім сказав: “А що, такий є? Якщо є, то, ясна річ, що можна!” І дійсно, подумав я, якщо чогось дуже сильно хотіти, то обв”язково досягнеш. А 141-й квартал – він, звісно, є. В нашій душі. І у кожного з нас він – свій... лютий-березень 2009р, Київ-Кривий Ріг-Київ ПОДІЇ. А тепер - трошки звичних анонсів. ПЕРША. 5 березня о 18-00 в Центральному Будинку Художника відбудеться (Львівська Площа, 1) "Вечір молодої української поезії 60-х років 20 століття". Організують захід музей шістстдесятництва і Спілка художників України. У програмі прозвучать твори Ліни Костенко, Василя Симоненка, Василя Стуса, Леся Танюка, Миколи Холодного, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ірини Жиленко. Вступне слово - Євгена Сверстюка. ДРУГА. Галерея Народної творчості "Світлиця" (вул. Мазепи, 31, м. Арсенальна) з 2 по 29 березня запрошує на виставку виробів із бісеру Марії Чулак "Весна іде, красу несе..." Галерея працює з 12 до 18 години щодня, окрім понеділка. Телефони для довідок: 501-79-19, 501-78-07. 5 березня о 17-00 відбудеться зутсріч з автором робіт. ТРЕТЯ. КЛАСИКА!! Театр у кімнаті знайшов нову таку кімнату :)) і 7-8 березня о 19-00 у Центрі Леся Курбаса (вул. Володимирська 23-В, м.Золоті Ворота) ставить "Чайку" (думаю, автора називати не потрібно). Про інші заходи цього центру читайте тут: http://www.kurbas.org.ua/news.html ДО РЕЧІ. У Трапезній Софії Київської - нова цікава виставка бурштину. Представлено як природні матеріали, так і ювалірні вироби. Дуже цікаво та пізнавально. Всіх - з купою свят, що настають! Шануймося! Мистецький оглядач Петро Цікавий
п'ятниця, 30.01.2009
Вітаємо небайдужих! ДЕВІЗ ТИЖНЯ: Chi va piano, va sano! НАСТРІЙ ТИЖНЯ. Привіт, блог! Давненько, як то кажуть, не бачилися. Тому хочеться розповісти щось незвичайне. Недавно блукав просторами нашого підземного міста і надибав цікаву річ - кохання на продаж. Ні, це не те, про що ви подумали :)) зовсім ні... Якщо йти довгим переходом від Хрещатика до Майдану, то перед самим спуском на платформу можна побачити такого собі дядечка з брошурками в руках. Вже сивий, з надією в очах - а раптом хтось таки купить - стоїть він у благенькій курточці і поношених черевиках і продає ... вірші про кохання! Власні, звісно... Видана, безумовно, власним коштом маленька брошурка - ніби дверцята до чиєїсь маленької таємниці, до нового і незвіданого Всесвіту чи то б пак Мікрокосму. Мерехтить у ще доволі твердій долоні й запрошує - мовляв, ось де я, відчини!.. ...Вже вкотре проходжу мимо, не зупиняючись, як тисячі й тисячі таких самих, як я. І тільки оглядаюсь через плече. І дядечко, проводжаючи мене поглядом, мабуть тільки на мікронну долю секунди запам'ятовує моє обличчя, для того, щоб знову забути і знову чекати. Чекати і сподіватись... Вже сідаючи до вагона я моделюю собі в уяві, що колись настане той день і я зупинюсь біля нього, спитаю про ціну і куплю той фрагментик душі, вилитий на папір, який день за днем притягує своєю таємничістю. А потім, увечері, коли вже всі поснуть, я відкрию збірочку і... А от те, що буде далі, і перешкоджає мені зупинитися. Я ... дуже боюсь цього. Боюсь ... Боюсь розчаруватися, боюсь, що під тією обкладинкою буде черговий стосик графоманських недоспаних ночей, розбавлених банальними штампами, боюсь, що наступного дня та брошурка назавжди знайде собі сховок серед десятків подібних у дальньому кутку шафи. Я не можу викидати поетичні збірки, особливо - самодіяльний і, так би мовити, непрофесійних поетів. Бо прекрасно розумію, скільки сил, надій і сподівань в них вкладалося. Але з кожним новим експонатом "музею розбитих кораблів", як я його сам для себе жартома називаю, в моїй душі все яскравіше і яскравіше вогняним курсивом спливає діалог: - Ви пишете вірші?- Так, пишу...- А вони гарні?- Та ні, просто жахливі!- То не пишіть більше! Дайте мені слово не писати більше!- Добре, я так і зроблю...Пам'ятаєте, звідки? Отож... І хоч рукописи й не горять, але не кожен із них вартий такої долі... Тому кожного разу, коли вчергове бачу "продажне кохання", я тільки прискорюю крок, повторюючи про себе: "Як добре, що навіть у такому віці серце людини молоде і прагне любові! Нехай ця любов буде для Вас немов та аріаднова нитка, що веде по життю, а прагнення виплеснути власні почуття у вірші додає сил Жити!" Повторюю, посміхаюся, ледь киваю головою, наче вітаючись і йду собі далі... ПОДІЇ (не тижня, бо хтозна, коли і яким вітром повернуся до блога) ПЕРША. Субота, 21 лютого в Будинку Вчителя (вул. Володимирська, 57, м. Театральна, Золоті Ворота, Університет) відбудеться кобзарський концерт за участю і під керівництвом майже легендарного Костянтина Чечені. Початок о 18-00. Запрошуємо! ПЕРША З ПОЛОВИНОЮ. А шанувальників пісні та поезії запрошуємо у Вівторок, 3 лютого також до Будинку Вчителя на благодійний концерт української пісні та поезії, зокрема, ще й покликаний допомогти відомій співачці Наталці Бучель зібрати кошти на відновлення будинку, що згорів. Початок о 19-00. Інші новини пісенного життя Києва, зокрема, можна знайти тут: http://www.clubdom.org.ua/ ДРУГА. Неділя, 15 лютого, 16.00. Акустический концерт Антона Полуніна. Місце проведення – бібліотека ім. Стельмаха. Адреса: вул. Лятошинского 26-Г. Как добраться - розповість сам Антон за тел. 8 096 701 82 57. Вхід вільний. ТРЕТЯ. У КМЦ НаУКМА (вул. Іллінська, 9, м. Контрактова площа) постійно відбуваються цікаві інсталяції. Зокрема, зараз там відкрито виставку робіт Володимира Кальненка "Той, що пішки прийшов". Окрім того, там само можна побачити виставку творів із Київсьскої, Харківської та Львівської академії мистецтв під кодовою назвою "Схід і Захід разом!" Десь я вже таке чув колись :))... Словом, ласкаво просимо. А деталі можна побачити тут: http://www.ukma.kiev.ua/event_user/index_new.php ДО РЕЧІ. Кіноклуб НаУКМА, який знаходиться за адресою вул. Набережно-Хрещатицька, 27, майже щодня о 18-30 проводить цікаві кіносеанси, де можна познайомитися практично з усією світовою кінокласикою. Деталі тут: http://www.ukma.kiev.ua/docs/kinoklub1526.pdf це анонс на січень, який уже завершився :) але на лютий скоро буде десь поруч... Рекомендуємо також слідкувати за Джойн-дайджестами: http://www.join.kiev.ua/ua/actions/digest/ Начебто все :) до зустрічі і шануймося! Мистецький оглядач Петро Цікавий
неділя, 11.01.2009
Вітаємо небайдужих! Девіз тижня: Quod cumque retro est. Горацій Настрій тижня: Почну з банальності: Новий Рік настав! Потихеньку виходять зі святкової сплячки банки різної літровості, навчальні заклади, державні установи і прочая, і прочая, і прочая. Культурне життя, навпаки, дещо відсапується після шаленої новорічної активності. Точніше, скоро почне, бо ще чутно відголоски Свята - ще не всі новорічні вистави зіграно, не всі новорічні концерти відспівано, відтанцьовано, віддельфінено, відцирковано, відкартинено, відрекламлено й відпрем'єровано. Підсумки минулого року підведено, настала пора активного планування і впровадження цих планів у дійсність. Те, що ще два тижні тому було у наступному році, себто у майбутньому, вже стоїть поруч і посміхається. По-різному посміхається: кому - кривою посмішкою, кому - іронічною, а кому - щирою на всі 32! А якою стане та посмішка наприкінці року, коли все теперішнє знову стане минулим, залежить від нас із вами. Я не буду пафосно закликати своїхч читачів "до нових звершень", а просто попрошу сумлінно виконувати свою найголовнішу в житті роботу - небайдужої і щирої людини, яка дивиться на світ і людей у ньому лише як на засіб задоволення власних бажань і потреб, а як на найдорожчий Дар, який слід розвивати і примножувати великою кількістю непомітних добрих справ... Микола Адаменко Прошедшее прошло. Не опустились руки, ...А тепер переходимо до більш звичних анонсів. Шанувальників образотворчого мистецтва " и иже с ними" одразу насилаю до ДжойнДайджесту за січень, який знаходиться ось туточки: www.join.kiev.ua/ru/actions/digest/ Події тижня ПЕРША. В субботу, 17 січня о 19.00 в Будинку Актора (вул.Ярославів віл, 7, м. Золоті Ворота) Літературно-музчний салон О.Рубанського та Київский Експериментальний театр авторської пісні ЭТАП представляють вечір пам"яті Семена Каца. "ЧУЧЕЛЁНОК". Концерт відбудеться за участі Олени Кац і Марини Зеликович, Олега Рубанського, Тимура Бобровського, Олександра Юрко і Валерія Пестушко, Олени Рябинської і Миколи Чернявського. Вхід вільний. ДРУГА. Сьогодні, 11 січня о 19-00 на Бульварі Шевченка, 27 (м. Університет) відкриває Новий Рік театр Чорний Квадрат. Новачки будуть вправлятися у ... звісно ж сексі! Вистава має назву "10 хвилин до і 10 хвилин після" того самого ;) Варто глянути - особливо на новачків ;)! Про інші вистави театру цього місяця читайте тут: www.artkvadrat.com ТРЕТЯ. Завтра, у понеділок, 12 січня о 18-30 в Культурно-мистецькому центрі Могилянки (вул. Іллінська, 9, м. Контрактова площа) відбудеться різдвяний концерт фольклорного ансамблю "Божичі". Крім того у тому ж КМЦ постійно відбуваються різноманітні цікаві виставки та перфоманси. Детальніше дивіться тут: http://www.ukma.kiev.ua/ua/general/resources/kmc.php, а також на хоч і офійно зафіналеному, але доволі живому www.bo.net.ua PS. І ще одне прохання до читачів блогу. Щоб розвиватися далі й більше потрібен зворотний зв'язок. Реєстрація тепер не обов'язкова для написання коментарів. А для особливо сором'язливих даю шифровану поштову адресу: tnb_osv(гав-гав)ukr.net Шануймося! Мистецький оглядач Петро Цікавий
середа, 31.12.2008
Вітаємо небайдужих! Девіз тижня. Quod erat demonstrandum! Настрій тижня. Новий Рік на порозі! Ви помітили? Особисто я - не сильно, але глип на календар - а він осьдечки! Що й вимагалося довести... Не зважаючи на всі позитиви і негативи суспільного життя, він прийшов. Бо не міг не прийти. Циклічність святкового настрою потрібна всім, то чому, власне, ні? А от що і як буде після цього свята, заслуги в якому нашої рівно стільки ж, скільки у процесі обертання планети - вже від нас із вами залежить. Взагалі то, від нас дійсно багато що залежить. Не все, звісно, але багато. Не вірите? А згадайте, скільки всього нового й цікавого ви у минулому році дізналися ВПЕРШЕ. А скільком подарували цю радість пізнання! Скільком допомогли і від скількох прийняли цю допомогу - ого-го! А скільки ми ще можемо, так би мовити у потенціалі! От недавно був вражений, наскільки виявляється просто врятувати чиєсь життя: зробив, скільки зміг, і передав далі по ланцюжку. Так помаленьку-помаленьку, краплинка за краплиночкою і накрапає чаша Життя людині, яка цього потребує... Тому загляньте ось сюди, наприклад: www.clubdom.org.ua і спробуйте почати Новий Рік із доброї справи! Так справа за справою - і наповниться життя дійсно чимось СПРАВЖНІМ, а не ефемерно-біжучим... А усіх моїх читачів - зі святами, з початком того кінця, яким завершується початок! Ги-ги, це я трошки балуюся :) а якщо серйозно, то сподіваюся в Новому році бути більш активним дописувачем і радувати вас новими цікавинками нашого неповторного світу! Шануймося! Мистецький оглядач Петро Цікавий ПС. А у якості привітання згадаймо класику: Юрій Левітанський і Сергій Нікітін - насолоджуйтеся! — Что происходит на свете?— А просто зима.
понеділок, 15.12.2008
Вітаємо небайдужих! Девіз: Велике видно на відстані... Класик :)... Настрій: А знаєш, шановний читачу, я вирішив дещо переформатувати блог. Новини культурногого життя тут, як і раніше, з'являтимуться, але відійдуть на другий план. Як на мене, значно більш цікавими є не анонси подій, а враження від них. От ними і ділитимуся регулярно. Почну з вистави театру "Чорний Квадрат" під кодовою назвою "Артеківські ночі". Хоча назвати це дійство виставою можна лише при великому бажанні. Скоріше, це збірка новелок про дитяче і вожатське життя у колись найголовнішому піонерському таборі Великого і могутнього. Сценарій частково побудований на реальних подіях, оскільки значна частина "акторів" була там чи у якості дітей, чи у якості вожатих. Чому я слово "актор" узяв у лапки? А все просто - більшості з тих, хто вийшов вчора на затишну Малу сцену цього театрі на бульварі Шевченка, 26, до зняття цих лапок ще працювати й працювати над собою. Так, це - експериментальна вистава, де участь беруть, у більшості своїй, зовсім юні вихованці студії театру. Я мав можливість двічі переглядати "Ночі", а тому маю змогу порівнювати і робити певні висновки... ... Однак, щоби далі було зрозуміло, про що мова, слід трошки розповісти про сюжет. Отже, Артек, ніч, вожатий проводить останню репетицію перед завтрашнім заходом про шкідливість паління (вже смішно!). Двоє "діток" - він і вона відверто балуються і приколюються над вожатим. Врешті решт хлопець іде, а дівчина залишається, щоб ... освічитися вожатому у коханні... А далі - закрутилося: інша дівчина на пляжі кидає камінці й чекає хлопця, з яким щойно познайомилася на дискотеці, а в цей самий час, на цьому самому пляжі у іншого хлопця побачення з іншою дівчиною; потім сцена у медпункті, де проявляється класичний любовний трикутник - вожатий, медсестра і начальник табору; нарешті сцена про двох дітей, які зачинилися у підвалі і гралися у "останніх людей на землі", аж доки їх не витягли на світло боже той самий вожатий і начальник табору; про фінал не розповім - приходьте й подивіться самі :)! Думаю, досить, щоб уявити, в якому напрямку будується сюжет. Автори прагнули зробити виставу комедією. Це і природно, бо хто не пам'ятає класичних "табірних" піонерських приколів із намазуванням зубною пастою вночі і (куди ж без цього) першим сексуальним досвідом. Взагалі, дві третини жартів, за законами жанру, звісно, сексуального змісту. Бо сценарій писався для молоді, вихованій здебільшого на різних камедіклабах та новоруських бабцях. Та і тема ця, як слушно і постійно зазначає керівник театру пан Нєйолов, одна з двох найбільш актуальних і цікавих для людства. Яка друга? А приходьте до театру і зрозумієте ;)! Однак, поруч із еротичними забавками, під час вистави можна зустріти й серйозні, навіть із претензією на філософію, вставки про моральну відповідальність людини за власні вчинки чи щирість і ніжність почуттів, яка теж існує і якої прагнуть навіть найцинічніші донжуани. Але от у чому "закавика" - не виходить філософія! Чи то рівень акторів не дозволяє, чи то сценарій недопрацьований, але факт у тому, що виглядають ці сцени надто натужно, дисонують із загальним настроєм вистави. І як наслідок сприймаються публікою неадекватно... ...Кілька років тому я пішов із дітьми до Театру ляльок на Липках. Давали коротеньку п'єсу під назвою "Серце П'єро". Коли я в інтернеті прочитав анотацію, що це вистава "про серйозні та глибокі почуття" і адресована вона дітям ... 8-10 років, то цікавість мене розібрала ще та: як?! Як автори прагнули пройти по тонкій грані між надмірним романтизмом і "слюнявістю" та прагматичною реальністю складності стосунків між чоловіком та жінкою?.. ...Після завершення тієї вистави я сидів приголомшений хвилин зо 10 - їм це вдалося!! Було і весело і сумно, і реально, і романтично - вищий пілотаж!!! Виявляється - думав я тоді - про серйозні речі можна розповідати і зовсім маленьким дітям. Причому так, щоб вони ЗРОЗУМІЛИ! А чому я зробив такий висновок? Бо не полінувався і спитав меншого, 5-річного, що той зрозумів. А той відповів: "Я зрозумів, що любов - це не надувна кулька і не булочка, а серце не можна ні проколювати, ні їсти!" -А що ж таке любов?- знову спитав я. "Не знаю" - чесно відповів син - "але знаю, що якщо любиш, то ніколи не зробиш іншому погано тільки для того, щоб самому було добре!" Звісно, я дещо відшліфував відповідь - вона не була так чітко сформуьована. Але суть була саме така... До чого я веду? А все просто - щоб глядач зрозумів і сприйняв серйозні речі, необхідно добре все продумувати як у сценарії, так і під час репетицій. Бо фальш у таких речах видно значно більше, ніж навіть у класичному монолозі Гамлета. І ще, глядачеві в момент стрийняття філософських речей не має бути ніяково і дискомфортно, не має бути відчуття штучності й неприродності того, що відбувається. Якщо це так, то потім ці моменти забуваються, душа ніби стирає їх і прагне на перший план винести яскраві емоції, буфонаду, хохму, прикол. А це все класно, але якось ніби наполовину, не до кінця... ...Тепер кілька слів для тих, хто має відношення до Квадрату. Друга вистава значно втратила порівняно з прем'єрою через "обрізання" саме філософських моментів. Видно, що сценарист бачив, що вони "не дотягують" і прагнув їх скоротити, наситивши дію новими приколами і жартами. Так, вистава стала смішнішою, але ... гіршою. Бо мало примушувала глядача думати і співпереживати, а більше розважала. Дуже жаль, що не було хлопчика-привида, а на пляжі його замінив персонаж із пляшкою та фруктами. Невже авторам було не зрозуміло, що цей хлопчик, насправді, був головним персонажем "Ночей", не зважаючи на свою епізодичність?! Він ніби постійно нагодував, що не можна сприймати це життя надто легковажно, що за всі свої вчинки рано чи пізно людина має відповісти. До того ж тоді монолог Боровика (нач. табору) у медпункті про випадок на кладовищі втрачає весь свій зміст і свою філософську сутність, а історія про сина медсестри виглядає дивним епізодом, замість того, щоб кричати й привертати увагу. Та і сам той діалог про сина скорочений і виглядав на другій виставі якимось "інородним" тілом. Я бачив уже 5 чи 6 вистав Квадрату і от який висновок зробив. Під час перегляду мене постійно не залишало враження невідповідності між претензіями на якість і реальним рівнем того, що демонструється на сцені. Так, актори стараються, сценарій також ніби непоганий - ніби все добре, але щось не те, щось не так. ЩО? Мені здається причина проста - цьому театру не вистачає ДОСВІДУ. Мені здається, що, розкручуючи піар-акції його керівник у гонитві за миттєвим успіхом забув про глибину і справжність. Тому і актори, і режисер відчули себе "зірками", які можуть навіть вчити чомусь інших, не будучи ними й близько! І якщо ДЛЯ СВОЇХ, у вузькому колі малодосвідчених і, на жаль, здебільшого малоосвічених юних глядачів "номер проходить", то досвідчених театралів, які бачили справжню Гру, яку не відрізнити від Життя, не можна перехитрити зовнішніми ефектами. Моє глибоке переконання - Чорний Квадрат є суто камерним театром, велика сцена йому ПОКИ ЩО не під силу. Поки що - це своєрідна школа, яка дозволяє молодим акторам зробити перші кроки на сцені, засвоїти ази. Через певний час актори школу закінчують, а далі ... не ростуть! Тому я би порадив їм іти далі, можливо, до класичних драматичних театрів, спілкуватися з іншими, більш досвідченими режисерами, грати у компанії сильніших акторів. Інакше зупинка у творчому зростанні буде неминучою, а усвідомлення її - болісним і непоправним. Отакі от враження :)... Ясна річ, для театру це ніякий не "вирок" (та і хто я, власне, такий, щоб брати на себе такі функції?!) Мені дуже приємно, що десятки і навіть сотні молодих людей у цьому театрі хоч трошки піднімаються над буденністю, розвиваючи свої творчі здібності. З цієї позиції ЧК робить велику справу і низький уклін його керівнику - пану Нєйолову - за це. Однак, ви розумієте, що мухи - окремо, а котлети - окремо :)... PS. Ну, як вам такий експеримент, панове :)? Чекаю відгуків! Шануймося! Мистецький оглядач Петро Цікавий |
|
||||
